16 квітня відбулася онлайн-зустріч української молоді зі східних, центральних і південних регіонів України, які беруть участь у проєкті «Квиток Надії» та готуються до поїздки на Ювілей Молоді в Рим із сестрами-домініканками та молоддю із Шотландії.
Подія стала простором живого діалогу, спільної молитви та глибоких особистих свідчень, які пролунали у Страсний тиждень Великого посту — час, коли біль і надія особливо переплітаються.
Зустріч розпочалася спільною молитвою. Потім — знайомство: шотландська молодь розповіла про себе, навчання, захоплення. У відповідь кожен з українських учасників поділився, звідки він, як живе та що переживає у час війни.
Особливо сильне враження справила розповідь Тетяни з Харківщини. Вона мешкає в одному з населених пунктів, що регулярно зазнає ворожих обстрілів.
«Я просто хочу ходити до школи, гуляти з друзями, не боятися, що ось-ось прилетить ракета. Тому прошу вас — цінуйте те, що маєте. Але я радію, що ви це маєте і можете почуватися вільно!»
Також Тетяна показала фото зруйнованого дитсадка, спортзалу та інших об’єктів у своєму містечку. Багато хто не стримував сліз.
Інша учасниця, Іванна, яка переїхала до безпечнішого міста для навчання в університеті, зізналася:
«Я наче в безпеці, але думки — постійно з тими, хто залишився вдома. Це тривожить щодня…»
На зустрічі був присутній о. Роман Демуш Roman Demush заступник голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді. Він наголосив:
«У кожного з нас є час для радості — це час, коли добро перемагає зло. Для нас, християн, таким прикладом є Воскресіння Ісуса Христа. Особливо цінними для нас є такі зустрічі, як сьогоднішня. Хочу також зазначити, що наше знайомство з сестрами в Сантьяго-де-Компостела не було випадковим. Ми дуже хочемо, щоб наша Євхаристійна зустріч відбулася в Римі — на Ювілеї молоді.»
Отець також попросив згадати в молитвах Україну та молодь, яка несе свій хрест війни у цей Страсний тиждень.
Під час зустрічі один із шотландських хлопців поставив запитання:
«Чи війна змінила ваші стосунки з Богом?»
Тетяна відповіла:
«Жити у війні — дуже складно. Але я вірю: якщо Бог це допускає, то й дасть сили пройти. Він не дасть більше, ніж я можу витримати.»
Софія пригадала свої запитання до Бога на початку повномасштабного вторгнення:
«Чому саме ми? Чому саме зараз, коли тільки почалося студентське життя? Але пам’ятаю перші дні війни — наші церкви були повні. Молитва була такою щирою, що відчувалася присутність Бога. Мабуть, тільки це дало змогу не впасти духом.»Також Віталій додав:
«З першого дня війни я добровільно пішов служити. Згодом отримав поранення, але тільки Бог міг мене врятувати від смерті.»
Після всіх свідчень сестра Ангела-Марія сказала:
«Я вражена вашими свідченнями. Щодня читаю новини, але чути це наживо — зовсім інше. Молюся за вас і підтримую контакт із моїми друзями в Україні. Це найменше, що ми можемо зробити — але найважливіше.»
На завершення всі учасники разом помолилися і подякували за цю зустріч і обговорили плани майбутніх, зокрема — обов’язкову зустріч у Римі.
Саме такі зустрічі допомагають відчути: ми не одні в цьому вирії несправедливості.
Дякуємо сестрам і молоді за відкритість, щирість і молитву!
